{jathumbnail off}

14.03.2014 року був зарахований в 95 аеромобільну бригаду в місті Житомирі.
З 4 квітня брав участь у складі аеромобільної бригади у бойових діях в місті Миколаєві з 15 квітня у місті Добропілля. 2 травня звільняли телевишку в місті Слов'янську.
З травня по 2 червня 2014 року був на території Слов'янська. Під час перебування на території міста були бойові відрядження в Степанівку і Краматорськ. Третього червня Віктора Степановича разом з військовослужбовцями звільнили місто Слов'янськ і Краматорськ. В серпні і вересні був у розташованні аеромобільної бригади в місті Житомирі. 30 вересня був відряджений в місто Слов'янськ де приймав участь в бойових діях в селищах Луганське, Донецьке. Мар'янівка.
З п'ятого грудня перебував у військовій частині «Катер», що розташувалася за чотири кілометри від Донецького аеропорту. Тримали оборону частини та штурмували захоплену шахту. Через сім днів її мужньо відстояли. На шахті у полон було взято 8 ворогів та зброю. Після штурму утримували шахту 21 день. Коли аеромобільна бригада змінила місце дислокації то воїни, що прийшли захищати шахту через 7 днів не втримали п і вона була захоплена ворогами. Знову виїзд 95 бригади на шахту і визволення її за один день. Три дні Віктор Степанович з товаришами утримували шахту і передали її іншим військовим частинам. З 15 січня по 13 лютого 2015 року знаходився в місті Слов'янську, 13 лютого в селищі Луганське.
14 лютого аеромобільна бригада була відряджена в Дебальцеве для виведення п'яти тисяч наших воїнів. Бригада без втрат, тільки з одним пораненим. 18 лютого 2015 року вивели наші війська. Героїв в Слов'янську зустрічали з оркестром, щирою вдячністю, захопленням і шаною. Віктор Степанович з двома товаришами під час цієї операції знищили ворожий танк за що командування відзначило їх виплатою в 17 тисяч гривень на воїна. Також за вдалу операцію по виведенню військ військовослужбовці були премійовані виплатами в 6 тисяч гривень. 22 лютого бригада залишилася в місті Слов'янську.
9 березня 2015 року Віктор Степанович повернувся додому в рідне село Дубовець.

{jathumbnail off}

Учасник Антитерористичної операції по врегулюванню кризової ситуації на Сході України, участь у бойових діях даної операції брав з перших днів. Розвідник-кулеметник 95-ї окремої аеромобільної бригади; загинув 19 червня 2014 року від рук бойовиків при проведенні зачистки та блокування у селі Ямпіль поблизу Красного Лиману Донецької області.
Шевченко О.В. був одним з найкращих розвідників взводу, виділявся серед інших солдатів відмінною фізичною підготовкою, гострим розумом, ініціативністю. Він цікавився військовою справою, добре знав характеристики техніки та озброєння, мав лідерські якості, зі всіма військовослужбовцями знаходив спільну мову. Відповідальний і сумлінний, завжди чітко й грамотно передавав розвіддані.
Під час операції по звільненню селища Ямпіль Червоноліманського району три БТР-и розвіддозору створили коридор військовій колоні, забезпечивши прикриття. Коли проходили складну ділянку дороги між двома пагорбами, розвідник О.Шевченко першим побачив засідку і його спостережливість дала можливість бійцям швидко зреагувати і відкрити вогонь. Осколками однієї з гранат було смертельно поранено О. Шевченка. Обстріл не припинявся і колона змушена була відступити. Тіло розвідника знайшли лише наступного дня. Бойові товариші визнали, що О. Шевченко справжній герой - він не сховався за броню, а спішив попередити товаришів про небезпеку, врятувавши тим самим їхнє життя.
14.08.2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі О.В.Шевченко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

На даний час являється студентом Житомирського професійно – технічного училища. Старанний, працелюбний та дисциплінований хлопець.

До виконання громадських доручень ставиться сумлінно, бере активну участь у суспільних справах, не зважаючи на власний час. Добре і вчасно виконує будь-яку доручену йому справу. Захоплюється футболом, баскетболом та волейболом. Охоче вступає в контакт з оточуючими, любить працювати і відпочивати з іншими. З увагою вислоховує справедливу критику, наполегливий у виправленні своїх недоліків. Реально оцінює свої власні можливості, вибираючи завдання й справи під силу. Самостійно, без коливань приймає відповідальні рішення. Користується повагою серед товаришів.
17 січня Вадим та його друг Сергій повертались додому з магазину. Треба було йти через місцевий ставок. Підходячи до водойми, хлопці почули крик про допомогу. Незважаючи ні на що, вони одразу кинулись до місця події. Підбігши ближче, юнаки побачили червону куртку, що плавала у воді. Сам же чоловік - господар куртки – вже знаходився під водою. Знесиленими руками він із останніх сил тримався за крижину.
Сергій зняв свою куртку і, тримаючи її за один рукав, інший кинув потопаючому. Разом хлопці витягли чоловіка на поверхню. Привівши його додому, Вадим та Сергій зняли з чоловіка мокрий одяг і разом з місцевим фельдшером, яка проживала по сусідству, викликали швидку та надали чоловіку першу медичну допомогу.

Народився в селі Піски Житомирського району Житомирської області. Все своє коротке життя до призову по частковій мобілізації проживав разом із батьком та матір'ю.

Ломачук Іван Сергійович, як сержант запасу, був призваний в березні 2014 р. по частковій мобілізації Житомирським ОМВК і був направлений у військову частину в місті Новоград-Волинський. В серпні цього ж року був відправлений до Донецької області, для участі в антитерористичній операції.
Ломачук І. С. характеризувався дисципліною та відповідальністю. Завжди чітко та сумлінно виконував поставлені перед ним завдання. Добре знав характеристики техніки та озброєння. Був комунікативним, добрим та не байдужим до чужого горя.
07.08.2014 р. після бою з ворогом Іван вважався зниклим безвісті. Завдячуючи пошуковій бригаді волонтерів під містом Сніжне Донецької області, в зоні дії АТО було знайдено тіло загиблого воїна.
21.12.2014 р. Ломачука Івана поховали в рідному селі Піски зі всіма почестями, шаною та любов'ю, яку могли виявити односельці до свого героя.

 Учасник Антитерористичної операції по врегулюванню кризової ситуації на Сході України.

Участь у бойових діях приймав з перших днів даної операції. Загинув у ніч з 26 на 27 червня 2014 року з іще двома військовими на 1-у блокпосту біля Слов'янська (поблизу селища Мирне) Донецької області під час мінометного обстрілу терористами. Вдома залишилася дружина, два прийомні сини та півторарічний рідний син.
Коган А.І. характеризувався ініціативністю, чіткістю, злагодженістю дій, мав добре розвинені комунікативні та організаторські здібності, цілеспрямованість і працелюбність, оптимізм і стійкість у життєво-службових умовах.
26 червня 2014 року о 19:00, біля 1-го блок-посту 1-го баталь¬йону (тоді було офіційно оголошене перемир'я) найманці, вчепивши на танк білий прапор, попрямували вперед. Українським військовим була дана команда не стріляти. 1-й блок¬пост військових та блок-пост Національної гвардії України були обстріляні сепаратистами та закидані снарядами. Наші військові були змушені дати відсіч підступному ворогу. Коган Андрій встиг підірвати танк противника, рятуючи своїх товаришів, але сам загинув від вибуху снаряду.
14 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Учень 9-го класу Сінгурівської ЗОШ І-ІІІ ст. Зарекомендував себе як старанний, працелюбний та уважний учень. На уроках як і вжитті завжди уважний, зосереджений, активний, допомагає товаришам.

До виконання своїх обовязків та доручень ставиться сумлінно. Бере активну участь у спортивному житті школи, захоплюється футболом та іншими спортивними іграми.
Сергій веселий та товариський хлопець. Йому притаманна дисципліна, самостійність та рішучість.Користується повагою вчителів, однокласників та товаришів. Підтримує дружні стосунки з багатьма учнями.
17 січня Сергій та його друг Вадим повертались додому з магазину. Треба було йти через місцевий ставок. Підходячи до водойми, хлопці почули крик про допомогу. Незважаючи ні на що, вони одразу кинулись до місця події. Підбігши ближче, юнаки побачили червону куртку, що плавала у воді. Сам же чоловік - господар куртки – вже знаходився під водою. Знесиленими руками він із останніх сил тримався за крижину.
Сергій зняв свою куртку і, тримаючи її за один рукав, інший кинув потопаючому. Разом хлопці витягли чоловіка на поверхню. Привівши його додому, Сергій та Вадим зняли з чоловіка мокрий одяг і разом з місцевим фельдшером, яка проживала по сусідству, викликали швидку та надали чоловіку першу медичну допомогу.
Сергій вже не вперше рятує людей із води. Його вчителька розповіла, що у минулому році однокласниця хлопця після школи пішла погратися на замерзлу річку, що знаходилась коло автобусної зупинки. Дівчинка побачила ополонку і вирішила роздивитись її поближче. Не дійшовши, вона провалилась під кригу. Поруч був Сергій, який не зволікаючи витягнув дівчинку. А ще декілька років тому, влітку, сміливець врятував маленького хлопчика, який не вмів плавати.

Учасник Антитерористичної операції по врегулюванню кризової ситуації на Сході України, участь у бойових діях даної операції брав з перших днів. Старший солдат, снайпер взводу снайперів 81-ї десантно-штурмової бригади 90-го окремого аеромобільного батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України.

Вдома залишилася дружина та п'ятирічна донька.
Володимир був добрим і люблячим батьком та чоловіком. Зарекомендував себе грамотним, дисциплінованим та відповідальним військовослужбовцем. До виконання своїх службових обов'язків відносився добросовісно. Проходив службу у складі українського національного миротворчого контингенту в Республіках Ірак та Югославія. Зі слів колег, був позитивною людиною, майстром на всі руки, душею компанії, життєрадісним, постійно на позитиві. Завдяки Володимиру волонтери привозили і форму, і їжу, і ліки. Коли йому з дому щось приходило, то він обов'язково ділився з усіма.
Загинув 26 лютого 2015 р. в селі Володяне, Ясинуватського району, Донецької області у бою під Донецьким аеропортом від розриву танкового снаряду отримавши смертельне осколкове поранення.
20 червня у с. Озерне Житомирського району, на школі, в який навчався Володимир Гнатюк, повісили та відкрили меморіальну дошку.
15 травня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Учасник Антитерористичної операції по врегулюванню кризової ситуації на Сході України, участь у бойових діях даної операції брав з перших днів. Старший сержант танкового взводу 13 мінопіхотного батальйону Чернігів-1, оператор установки «ПТУР».
Андрусенко С.О. був доброзичливим до людей, відповідальним та старанним солдатом. Завжди швидко та чітко виконував поставлені перед ним завдання та цілі. Комунікативний, ініціативний, мужній та відданий військовій справі.
Загинув 30 січня 2015 р. у бою за м. Вуглегірськ під час танкового, ракетно-артилерійського удару противника на блокпосту 1302. В результаті тривалих бойових дій даний блокпост був повністю знищений, але не покинутий особовим складом. У цьому бою Сергій врятував командира відділення, надавши йому допомогу при пораненні.
09.05.2015 р. встановлено, що Андрусенко Сергій Олександрович є загиблим (чотири місяці його вважали безвісти зниклим).

Нагороди, почесні звання:

21.02.2004р. відзначений пам'ятним знаком «Воїн-миротворець»;
27.01.2005 р. нагороджений 2-ма медалями країни Ірак
08.11.2007 р. отримав відзнаку Міністрества Оборони України - медаль «15 років Збройним Силам України»
02.08.2011р. відзначений нагрудним знаком Сухопутних військ України
06.02.2014 року нагороджений медаллю «10 років сумлінної служби в МОУ»

Учасник бойових дій, учасник Антитерористичної операції по врегулюванню кризової ситуації на Сході України, старший сержант військової служби за контрактом, головний сержант – командир мінометної батареї 95-ї окремої аеромобільної бригади високо мобільних десантних військ Збройних Сил України. Загинув 28 липня 2014 року поблизу с. Дібровка Шахтарського району Донецької області під час проведення батальойонно-тактичною групою 95-ї окремої аеромобільної бригади високо мобільних десантних військ Збройних Сил України операції по знищенню бойовиків.

О. Книш був високо професійним військовим з досвідом роботи в «гарячих точках». Йому можна було доручити завдання будь-якої складності і воно завжди виконувалось вчасно і точно. О. Книш був прикладом для солдатів та навіть деяких офіцерів, з розумінням ставився до особового складу, брався за будь-яку роботу, не раз допомагав ремонтувати машини.
В кінці липня 2014 року батальйон отримав бойове завдання по артилерійській підтримці військ, що наступали. За добу бійці закріпились у потрібній точці, на відстані 3-4 км. від якої був блокпост бойовиків. О 16 год. 28 липня батальйоном під сильним обстрілом бойовиків було забезпечено «коридор» для проходження великої військової колони. За кілька хвилин на позиціях наших військових розірвалось близько 30 ворожих мін і їх осколки смертельно поранили Олександра Книша. Не задумуючись О.Книш пожертвував життям, забезпечуючи прикриття колони.
14.08.2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі О.О. Книш нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Про відзнаку Житомирської районної ради «Честь і слава Житомирського району»

Список нагороджених відзнакою Житомирської районної ради «Честь і слава Житомирського району»